Сьогодні 14 серпня  Церква згадує чудесну подію 12 століття - похід із чесним Древом чесного і животворящого Хреста та пам'ять  святих мучеників Макавеїв, їх матір Соломію, та старця Єлеазара. Також цього дня згідно зі старовинної традиції Київської Церкви - святкується Хрещення Русі-України, яке святкували у Київській митрополії і після Берестейського єднання. Цей празник традиційно святкується 14 серпня. Адже це день, коли у всіх наших храмах відбувається августівське водосвяття. До речі, інші Церкви Володимирового Хрещення теж у цей день освячують воду.

Єпископ Чернівецький преосвященний кир Йосафат напередодні свята передав настанову Церкви до всіх душпастирів Чернівецької єпархії також цього дня чинити водосвяття та згадувати про Ювілей Хрещення Русі-України. Сам правлячий єпископ у Чернівецькому катедральному соборі у співслужінні адміністратора храму отця Валерія Сиротюка та канцлера єпархії отця Руслана Борового також після Божественної Літургії освятив воду та окропив буковинцям духмяні васильки, квіти та маківки. Владика Йосафат уділив своє Архієрейське благословення для цілої єпархії на початок Успенського посту.

___________________________

Про братів Макавеїв. (Життя Святих.)

Жиди забули про свого Бога. Вони грішили і покланялися божкам, убивали своїх пророків і не слухала їх напоумлень та пересторог. Хоч і до розкаяння згодом дійшло, та було вже запізно. Могутній сирійський цар Антіох Епіфан захопив Єрусалим і забрав усе начиння храму. За три дні від меча загинуло вісімдесят тисяч народу, а сорок тисяч пішло в неволю. Цар забрав зі святині 1800 талантів грошима і повернувся до Антіохії, залишивши намісником фригійця Филипа. Однієї суботи, коли жиди святкували, Филип учинив другу різню. Антіох хотів змусити жидів, щоб вони зреклися віри в правдивого Бога і поклонилися ідолам;у єрусалимському храмі він наказав влаштувати божницю олімпійського божка – так було осквернено святе місце. Святкувати суботу було заборонено, і навіть признаватися до своєї віри, бо за це погани жорстоко мучили й убивали. Двох жінок, що за законом обрізали своїх дітей, водили з немовлятами на грудях усім містом, а потім скинули з високої скали в прірву. Багато з побожних ховалися і святкували суботу у печерах. Тоді Филип наказав спалити їх живцем, а вони не рятувалися втечею, бо боялися осквернити святковий день.

У той час жив священик, муж поважний літами і миловидний лицем, на ім’я Єлеазар. Його привели до Филипа і заставляли їсти свинне м’ясо, однак він відмовився зневажити Божий закон. Знайшлися такі, що намовляли його, аби про людське око послухав, а вони йому замість свинини подадуть звичайне м’ясо, однак Єлеазар навіть не хотів про це чути. “Не годиться бо нашому вікові таке вдавати, щоб молодь не думала, що дев’ятдесятлітній Єлеазар перейшов на поганську віру, та через моє лицемірство, з прив’язання до короткого та незначного життя, і сама не збилась з дороги, – а й собі щоб не накликати на старість сорому та безчестя. Ба, навіть якби я й уник тепер людської кари, то рук Вседержителя ні живий, ні мертвий не уникну. Тому коли я тепер помру безбоязно, то виявлюся гідним моєї старости, я для молоді лишу зразок відважної та шляхетної смерти за величні й святі закони” (2 Мак. 6, 24-28). Він загинув мученицькою смертю, і, як свідчить Святе Письмо, не лишень молодим та старим, але й багатьом поганам своєю смертю дав приклад мужности і чеснотливости.

Потім на суд привели сімох братів Макавейських і їх матір. Їх імен Святе Письмо не подає, а згідно з переданням вони називалися Авим, Антонин, Гурій, Єлеазар, Євсевон, Алим і Маркел, а мати – Соломонія (або Саломія). Не знаємо напевне, чи прийняли вони мученицьку смерть у Єрусалимі від Филипа, чи відправили їх на суд аж до Антіохії, що виглядає вірогіднішим, бо Святе Письмо каже:“Сталось також, що семеро братів з матір’ю були разом схоплені. Цар повелів катувати їх бичами та воловими жилами, щоб заставити їх їсти заборонену свинину” (2 Мак. 7, 1). Потім їх стали бити бичами і жилами, та це їх не злякало, а найстарший з братів сказав, що всі вони готові померти за батьківські закони. Тоді кати розпалили великий вогонь, принесли знаряддя тортур, розпекли до червоного залізні ліжка. Найстаршому з сімох братів відрізали язик, відтяли кінці рук і ніг, здерли шкіру і кинули на розпечені бляхи, а коли він помер, молодші брати і матір взаємно скріплювали себе у вірі, щоб витримати муки і постояти за Божий закон. Другого брата замучили так, як і старшого, той лиш з останнім подихом сказав мучителеві:“Ти, злочиннику, забираєш у нас це життя дочасне, але Цар світу воскресить нас, що вмираємо за Його закон, – до вічного життя” (2 Мак. 7, 9). Коли третьому відтинали руки, він сказав:“Я маю їх з неба й заради Його закону не дбаю про них;від Нього сподіваюсь знов їх дістати” (2 Мак. 7, 11). Четвертий брат у найтяжчих муках, перед останнім подихом сказав:“Ліпше померти від руки людей, коли хтось має надію в Бога, що Він воскресить його знову;для тебе ж воскресіння до життя не буде” (2 Мак. 7, 14). Коли стали мучити п’ятого, той возніс очі до неба і сказав цареві:“Ти чиниш владою, що її маєш над людьми, все, що хочеш, хоч і ти тлінний;але не думай, що Бог покинув наш народ! Зажди, отже, то й побачиш велику Його силу, і як Він тебе й твоє потомство покарає” (2 Мак. 7, 16-17). Шостий брат також мужньо прийняв муки і загинув.

Як далі пише Святе Письмо, їхня благої пам’яти матір достойна якнайбільшої пошани, на її очах гинули рідні сини, а вона благодушно все терпіла, уповаючи на Господа, і мужньо скріплювала кожного словами:“Не знаю я, як ви в моїм лоні з’явилися, не я дала вам дух та життя, не я звела докупи первні вашого тіла, тож Творець світу, який творив людину, коли вона поставала, який дав буття всім істотам, – віддасть назад вам у своєму милосерді дух та життя, бо ви тепер жертвуєте собою задля Його святих законів” (2 Мак. 7, 22-23).

А коли дійшла черга до останнього, сьомого, сина, Антіох, бачачи його молодість, пообіцяв йому всякі почесті і багатства, якщо його послухає, а коли це не допомогло, наказав матері, щоб вона намовила його до послуху. А тепер усі матері послухайте, що сказала вона своєму синові:“Сину мій, змилуйся надо мною, що носила тебе в лоні 9 місяців, що годувала тебе 3 роки і вигодувала та й довела до цього віку, кормивши тебе. Молю тебе, дитино, поглянь на небо й землю, подивися на все, що в них є, і зрозумій, що все це Бог створив з нічого, і що й людський рід став існувати таким робом. Не бійся цього ката, а, гідний своїх братів, прийми смерть, щоб я могла тебе в Божому милосерді знову мати разом з братами” (2 Мак. 7, 27-29).

Лиш вона це сказала, як юнак гукнув до катів:“Чого чекаєте? Я не послухаю царського наказу. Я повинуюся велінню закону, що його дав Мойсей батькам нашим. А ти, винахіднику всякого зла на євреїв, не уникнеш рук Божих! Ми за свої гріхи страждаєм. Наш вічно живий Бог розгнівався на нас на короткий час, щоб нас навести на розум і покарати, та Він знову примириться з своїми слугами. Ти ж, нечестивцю і наймізерніший з усіх людей злочиннику, не несись даремно вгору, пишаючись дурними надіями та здіймаючи на синів неба свою руку, бо ти ще не втік від суду Бога Вседержителя, який усе бачить. Наші брати тепер, перетерпівши короткі муки, осягнули вічне життя в Божому союзі. Тебе ж Божим судом спіткає справедлива кара за твою гординю. Я ж, як і мої брати, віддаю тіло й душу за батьківські закони, просивши Бога, щоб незабаром змилувався над народом нашим і щоб ти, зазнавши кар і муки, визнав, що Він – Бог єдиний;та й щоб гнів Вседержителя, слушно наведений на весь наш народ, припинився на мені й на моїх братах” (2 Мак. 7, 30-38).

Розлючений цар наказав мучити його більше від усіх. “Отак він і розлучився бездоганно з життям, звірившись повнотою на Господа. Останньою після синів померла й мати” (2 Мак. 7, 40-41).

А Бог покарав мучителя і послав на нього тяжку хворобу. І той, як каже Святе Письмо, хто у своїй гордості гадав, що може наказувати морським хвилям, що хотів зважити на терезах найвищі гори та прагнув досягнути зір, тепер лежав знеможений у важких муках, черви точили його живе тіло, а сморід ішов від нього такий, що ніхто не смів наблизитися до нього. Ось тоді він покаявся і пізнав, що є лиш один Бог. Антіох писав листи до мешканців Єрусалиму, просив прощення, та Бог не помилував того, хто вдаваним жалем хотів лиш випросити собі тілесне здоров’я. Він загинув жалюгідною смертю.

Пам’ять цих святих мучеників здавна почитала Христова Церква, а Отці та учителі Церкви святі Кипріян, Амвросій, Григорій Богослов, Йоан Золотоустий та інші вшанували їх пам’ять у своїх посланнях. Для матерів не можна знайти ліпшого прикладу, як приклад святої Соломонії – бо лиш та матір є добра, яка бажає дитині справжнього щастя. А для всіх нас нехай святими будуть слова святого Єлеазара:“…навіть якби я й уник тепер людської кари, то рук Вседержителя ні живий, ні мертвий не уникну”.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013