У селі Давидівка Сторожинецького деканату Чернівецької єпархії на краю села у лісовій гущі є дерев’яна церквиця. Здається, святиня ця загубилася поміж часом, на кордоні вже неіснуючих імперій. Загубилася в пам’яті багатьох сучасників. Кажуть що десь недалеко від храму тут у Давиденах народився відомий співак зі світовим іменем, соліст Брюссельської опери Йозеф Шмідт ‎(1904-1942 рр.), чиє ім’я також згубилося в пам’яті теперішнього люду. Проте саме через далечінь від Чернівців та далечінь від руйнівного ока на маргінесі войовничого плану у борні з «опіумом для народу» стояла, стоїть і буде стояти дерев’яна церква Пресвятої Тройці вірних греко-католиків села Давидівка.

Вже давно тенор Йозефа Шмідта не співає «Летючого голландця», а ось відновлені дзвони Давидівської церкви і сьогодні збирають вірних на молитву.

На дзвони храму прибув правлячий єпископ Чернівецької єпархії преосвященний владика Йосафат (Мощич) у супроводі чисельного священства з Чернівців та околиць. Місцевих молільників не важко відрізнити від гостей обласного центру. Вони вміють дивитися на Бога. Їх кароокі та смарагдові очі видають особливу віру. Віру в те, що вже ніколи їх церквиця не буде зачинена. Ці люди вміють вірити, ці чорноброві красиві обличчя вміють посміхатися до неба і щиро вимагати спасіння. У них сьогодні храмовий празник. Напрасовані вишиванки наввипередки промовляють – «брати і сестри, ми також любимо Бога, ми також любимо Україну».

Владика Йосафат сьогодні у храмі говорив про Святого Духа, а Святий Дух серцем кожного парафіянина горнувся до свого владики, котрий, як добрий пастир, пішов за однією вівцею до Давиден, щоб прилучити всіх до великої буковинської кошари Божого люду.

Цього дня храмове свято у Давиденах не завершилось мируванням та посвяченням води. Цього дня Зелений понеділок був ще смачним і ситим. Соціальна служба Чернівецького катедрального Собору, яким опікується отець Любомир Іваночко привезли до Давидівки храмових гостинців. Бо ж  Ісус сказав їм: «Я хліб життя. Хто до Мене приходить, не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, ніколи не матиме спраги» (Ів. 6:35.)

Ми від’їжджали додому, а нам у слід дивилися ті самі кароокі та смарагдові хлопчачі очі давиденівської малечі. І хто знає, може це очі вже нового Йозефа Шмідта, який прославить на весь світ свою маленьку чорнобриву парафію, яка стидливо ховається  у густих смереках на окраїні Церковного життя.