Єпископ Чернівецький преосвященний Йосафат Мощич молитвою відкрив всеукраїнські вшанування українського композитора і поета, Героя України Володимира Івасюка.

4 березня легендарному українському композитору, який народився на Буковині, могло виповнитися 70 років. Святкування роковин запланували в Кіцмані, Чернівцях та Львові, де жив Володимир.

У понеділок родина Івасюків, чернівчани, представники влади та громадські діячі зібралися у меморіальному музеї Володимира Івасюка, що в Чернівцях. В переддень ювілею композитора в музеї завершили ремонт, тож родинна квартира сьогодні була особливо гостинною.

Захід відкрив молитвою преосвященний владика Чернівецької єпархії УГКЦ Йосафат Мощич. Єпископ запросив всіх до спільної молитви, яка завершилась спільним «Вічная пам'ять».

Цими днями сповнилося 100 років від дня смерті невтомного душпастиря отця Келестина Костецького. Комісія сакрального мистецтва і культури Чернівецької єпархії УГКЦ, з благословення Правлячого єпископа преосвященного владики Йосафата Мощича, провели науково-мистецьку академію з цієї нагоди.

 

Келестин Костецький був батьком і душпастиром не тільки для чернівчан, але й для всіх  буковинців на протязі довгих 35 років. Автор унікального рукопису «Хроніка парохії греко-католицької в Чернівцях від її основання до часу біжучого».  Важко переоцінити записи Келестина Костецького періоду Першої Світової війни, бо ж не покинув пастир своїх парафіян, а разом переживши всі три російські окупації, отець став невільним свідком (літописцем) життя краю в різні епохальні періоди. За час російського урядування в місті за ним стежили і навіть погрожували відправити у глибоку Росію.

У жовтні 1918 року отець Костецький на чолі велелюдної процесії українських міщан та греко-католицького духовенства зустрічав на залізничному вокзалі Чернівців Українських Січових Стрільців на чолі із Вільгельмом Габсбургом.

 
Дорогі в Христі брати і сестри!
Щораз частіше наприкінці зими чи на початку весни стаємо свідками так званого кронування дерев, після якого залишаються лише голі стовбури, схожі на телеграфні стовпи. Цю масову практику працівники комунальних підприємств називають «омолоджуванням», або більш по-сучасному топінгом, а дендрологи – варварством і нищенням живої природи.
 
Це згубне явище поширюється в містах і селах, обабіч доріг, у дворах, скверах і парках, біля дитячих майданчиків, закладів освіти чи місцевого самоврядування і навіть державних природоохоронних інституцій. Такий спосіб поводження з зеленими насадженнями недавній і, скоріше за все, перейнятий від наших північних сусідів, де топінг почали практикувати на початку ХХІ ст. У більшості європейських країн ця практика є забороненою.

 

На запрошення та з благословення правлячого Архієрея Чернівецької єпархії преосвященного владики Йосафата, до Чернівців на одноденну прощу зібралися друзі-священики сусідньої країни. Організатор прощі - всесвітлійший отець Николай Ніколаїшин, вікарій для вірних Української  Греко-Католицької  Церкви Румунії. Саме отець Николай на передоні свого славного 60 річчя від дня народження запросив друзів душпастирів скласти подячну Літургію за дар життя. Проте, він забажав це зробити в Україні перед образом «Надії Безнадійних», Матері Божої Чернівецької.

Престольні храми київських митрополитів у доберестейський період

Першим катедральним собором створеної не пізніше 996/997 р.[1] Київської митрополії (митрополії Русі) була мурована церква Пресвятої Богородиці („Десятинна”), що постала в Києві на місці мученицької смерті варяга-християнина, вбитого язичниками. Будову Десятинного храму завершено в 996 р., а освячено аж 1039 р.[2] (церкву зруйнували монголо-татарами під час штурму міста 6 грудня 1240 р.). Зі зведенням великим князем Ярославом Мудрим кам’яної церкви Святої Софії (Премудрості Божої) (за найновішими дослідженнями, це сталося у 1011-1018 рр.[3], а за традиційними уявленнями − після 1037 р.) на місці попереднього дерев’яного храму, що згорів у 1017 р., престол глави Київської Церкви було перенесено до цього храму (за свідченнями Першого Новгородського літопису, „заложи Ярославъ город Кыевъ, и церковь святыя София”[4]).