Раранче (Рідківці): парафія Вознесіння Господнього.

Історичний нарис

Передумовою виникнення парафії у с. Раранче стала віддана праця священика Йосипа Баласєвича з Боян.

Саме його служіння промотивувало більше 300 селян прилучитися до Унії. Про деталі та умови створення нової парафії ми дізналися із донесення крайової жандармерії про розслідування питання конфлікту у с. Раранче[1], щоденника отця-декана Келестина Костецького[2] та з часопису «Буковина» тих часів.

30 січня 1887 р., на свято Трьох святителів, до о. Костецького приїхали з Рідківців сорок господарів і повідомили, що були на аудієнції митрополита Сильвестра Морара зі скаргою на свого православного пароха Тарнавського, що хоч він і українець, а править у церкві румунською мовою. Однак, владика Морар замість того, щоб вислухати прихожан вигнав їх з палат. Після цього ображені посли порадившись між собою звернутися до отця К. Костецького за порадою.

Келестин Костецькиий не знав що відповісти представникам громади, боячись щоб його не звинуватили його у «душехватстві», радив побудувати у селі нову церкву. Проте через десять днів делегація у складі десяти осіб прийшли знову і висловили бажання перейти на унію (прилучитись до УГКЦ). Почувши таку новину митрополит Морару закликав бунтарів до себе та почав лякати карами Святого Івана Сучавського. Сім’ям раранчан, які переходили на унію вимагали принести метрики, за які змушували сплачувати по три корони за кожного члена сім’ї. Люди звернулися знов до пароха Костецького щоб виписав їм метрики, бо бідні і не мають чим платити. Отець декан засів за написання метрикальних документів по 50 примірників щодня[3].

Як зазначалося події в Раранчі пов’язані з ім’ям митрополита Сильвестра Морара, румунізатора з українським корінням, що назавжди увійшов в українську історію як шовініст і перекинчик. Для того щоб детальніше зрозуміти умови в якій народжувалася нова парафія, вважаємо за потрібне показати ставлення владики до українців і греко-католиків.

Вислуговуючись перед румунізаторами митрополит Морар на передодні події у Раранчі опублікував брошуру «Апологія греко-православної віри на Буковині». Цю працю підписали всі румунські чиновники православної консисторії крім професора Євсевія Поповича. У своїй «Апології» Морар-Андрієвич вимагав посилити боротьбу проти греко-католицької церкви, від якої мовляв автохтонний румунський народ потерпає «як чужеродних напливів». Натомість газета «Буковина» виступила із захистом уніатів аналізуючи працю владики: «На місці релігійної виступила народна пропаганда. Діялося то в той спосіб, що ті русини греко-католицького віросповідання з Галичини, котрі тут на становищу публічних або приватних урядників і учителів зістали потверджені і осілися з родинами, осталися щоби межи тою частію буковинського народа, котра послуговує ся руским нарічієм, розбудити ідею народну і під позором єдності і кревності з галицкими русинами затягнути єго до таких самих народних аспірацій у нас».

Газета продовжувала: «Румунізаторів їсть злість, що ми ожили руськми духом. Не хочемо стати перекиньчиками, ізмінніками вирікаючими ся і руского имені, слугами чужих Богів». Часопис наголошував, що румуни маючи національні школи розмножили свою інтелігенцію, які зрумунізовують буковинських русинів. З цієї причини частина національно свідомих буковинців не бажаючи румунізуватися почали переходити на унію, як це «відбувалося у Боянах, Старих Брошківцях, Глібоці, Путилі, Іспасі, Кучурові та інших селах». Майже до всіх церков православна консисторія направила румуномовних священиків, які відправляли Богослужіння, говорили проповіді, сповідали людей по румунськи. Наприклад у Кучурові, - продовжував часопис, - священик вимагав для себе перекладача, а в Чагрі: «парох не хоче навіть заговорити до руского мужика по руски, а як прийде селянин до него с дарами і просить аби дитину єму охрестити, то добрий душпастир говорить с мужиком через переводчика, бо він не розуміє, що йому мужик приніс, чи гуску чи качку». Митрополитові Морару газета «Буковина» відповідала про автохтонність буковинців: «Румуни повинні знати, що в XIV-му столітті разом з Драгошем вони приплили на Буковину і застали руске населення, так земля котра нині Буковиною зветься до руского королевства Галича під королем Данилом і його наслідниками належала»[4].

Румунізація українських православних церков часто доходила до казусів. Під час великодньої Служби Божої священик замість воскресного привіту «Христос воскрес! Сказав румунською мовою: «Христос уніят». Люди навіть у православних церквах збунтувалися. Відколи це Ісус Христос став уніятом, коли ми православні. Газета запитувала, нащо румуни «своєю волощиною викликають «вовка з лісу». Пощо нам чути: Христос уніят? Нехай наша православна консисторія се добре розважить»[5].

Слід додати, що у 1873 р. вийшов імператорський декрет, відповідно до якого була утворена незалежна Буковинська митрополія з двома народностями: руською кількістю 220 тис. і румунською – 190 тис. душ. Це була єдина єпархія греко-східної церкви до якої входили дві народності. Українці добивалися окремої для себе єпархії, але консисторія відмовляла їм[6].

18 березня 1888 р. до Раранче приїхав митрополит Морар-Андрієвич з священиками та теологами-румунами і відправили Службу Божу «по руськи». Однак, акція не подіяла на селян. Навпаки на унію перейшло ще 20 родин. Митрополит повернувся до Чернівців дуже пригніченим і вимагав щоб священик зібрав селян у консисторії, але люди не з’явилися. Селяни заявляли, що вони проти румунізації їх священиками-румунами. Чому мовляв консисторія фінансово підтримує тільки румунські гімназії та школи. «Ми не зрікаємося церкви, але румунізаторів».

Отже, в руслі цих подій громада с. Раранче виступили проти системи священиків-румунізаторів на чолі з митрополитом. Консисторія ігнорувала незадоволення краян, не брала до уваги їх вимоги, а навпаки з метою румунізації направляла катехитами до середніх і народних шкіл осіб, які не володіли українською мовою. Випускала румуномовні підручники. Українські молитовники продавалися утричі дорожче ніж румунські. Тобто перехід буковинців на унію був фактом, викликаним політикою румунізації краю[7].

У ситуації, що склалася навколо громади Раранче, Буковинський уряд призначив комісію для вивчення питання конфесійної приналежності частини громади. На відміну від перевірки заяви боянецької громади на яку з боку комісара Сиржистого створювався грубий тиск на людей, то спілкування із представниками Раранча все проходило в межах букви закону, що пояснювалось високоосвіченістю, виваженістю та об’єктивністю барона Гормузакі та на місці старости Стокера.

Львівська митрополія рішення про створення парафії у Раранчі підписала 21 березня 1888 р. З того часу, завдячуючи латинському пароху, що дозволив користуватись своєю каплицею у Раранчі, прихожани почали відправу Службу Божу. Паралельно громада звернулася до Станиславівського єпископа Ю. Пелеша щоб направив їм священика. Обслуговувати парафію доручили отцеві з Чернівців Володимиру Каратніцькому[8]. Юліан Пелеш утримував священиків Раранче на власні кошти до тих пір поки держава не виділила фонди для оплати пароха[9].

У березні 1888 р. з нагоди 50-літнього ювілею перебування на папському престолі Папи Льва ХIII Єпископ Ю. Пелеш організував паломництво віруючих різних станів до Риму. Буковинських вірних очолював К. Костецький та господар Стефана Дудка. Владика представив С. Дудку Папі як голову католицького руху у с. Раранче, за що Папа поблагословив його. Пробувши десять днів у Римі Келестин Костецькиий і Стефан Дудка відбули аудієнцію до цісаря Франца Йосифа I з проханням затвердтити парафію у Раранчу та визначити кошти на її підтримку. Цісар вислухав буковинців, занотував щось у блокнот і сказав, що накаже уряду виконати їхнє прохання. Через деякий час прийшло розпорядження про затвердження парафії та фінансового утримання священика у сумі 460 зол. (920 кор.)[10].

Після подій у Раранче, до Чернівецької православної консисторії прийшли парафіяни с. Іспас та Топорівці, що жалілися на утиски та переслідування румунських священиків, та просили покласти кінець «надужиттям які діються у їхніх церквах». Селяни розповідали, що пан-отець Франциян з Іспаса, «починає в церкві кулаками людей частувати». Однак консисторія заявляла, що у всьому винні руські читальні, товариства, і патріоти чернівецькі, які мовляв «затуманюють наших людей». Паралельно з цими подіями часопис висвітлював, ще одні події. У селах працював підплачений діяч москвофіл Купчанко та студенти москвофільської орієнтації, які ходили та агітували проти греко-католиків. З цього приводу буковинські патріоти заявляли, що «румунізатори мусять раз освоїти ся з тим, що на нашій руській землі будемо панувати ми (. . .) з теперішньою консисторією православіє на Буковині є зовсім не можливе і сли зміна не наступит в як найкоротшім часі, то за рік за два, ціла Буковина уніяцка. Звертаємо отже увагу світлої консисторії на Топорівску, Іспаску і многі инші справи, щоби завчасу злому зарадила, та щоби не спихала відтак власної вини на других»[11]. Потрібно відзначити, що частина жителів с. Топорівці перейшли на греко-католицизм і були прилучені до новоствореної парафії у Раранчі[12].

Греко-католицька парафія офіційно своє життя розпочала у 1889 р. [13].

Після першого пароха о. Володимира Каратницького, – з 1 квітня 1888 р. до 1 серпня 1888 р. [14]; душпастирську служіння в Раранче виконували: з 1 серпня 1888 р. до 1 жовтня 1891 р. – о. Антоній Войтіховський[15]; з 29 вересня 1889 р. до 31 травня 1890 р. – о. Нестор Рудницький[16]; з 5 травня 1890 р. до 1 грудня 1890 р. – о. Йосип Смеречинський[17]; з 1890 р. до 15 березня 1892 р. – о. Омелян Боярський[18]. Значних зусиль для утвердження та розвитку греко-католицького віросповідання в Раранчі доклав о. Омелян. Хоча він недовго служив у селі, але ревно працював для рідної церкви і людей. Деякі моменти служіння священика описав один із активних членів місцевої читальні Стефан Гудзоватий[19].

Продовжували душпастирське служіння та опікувалися громадою Раранче: з 1 березня 1892 р. до 1 жовтня 1893 р. – о. Андріан Добрянський[20]; з 1 жовтня 1893 р. до 10 травня 1894 р. – о. Орест Кисілевський[21]; 10 травня 1894 р. до 24 серпня 1895 р. – о. Лонгін Федоровський[22]. Отець Лонгін Федоровський завершив будівництво дерев’яної святині Вознесіння Господнього та разом із отцем-деканом К. Костецьким освятили її (1894)[23].

Новий іконостас у церкві поставлено старанням о. Миколи Гелюха у 1896, який служив на парафії з 7 червня 1895 р. до 10 січня 1900 р. [24]. Буковинський уряд пожертвував на іконостас 1. 500 злр[25]. Раранчани на сторінках газети «Буковина» дякували буковинському уряду за фінансування з державних фондів «прекрасного іконостасу за 1. 500 золотих для їхньої нещодавно побудованої церкви». Віряни висловлювали щиру подяку владі, а також відзначили артистичну роботу маляра Фрідріха Шіллера з Чернівців: «Робота в повнім значіню сего слова прехороша» Подяку підписали вірні: Николай Гелюх – греко-католицький священик, Стефан Дудка, Івон Родич, Ілля Дутка, Григорій Бойко, Василь Орчук, Николай Бординюк, Іаон Лупул[26].

Визначною подією для парафії був день 16 травня 1900 р. Цього сонячного дня Раранче відвідав єпископ А. Шептицький у супроводі крилошанина К. Костецького. На під’їзді до села очікувала кінна чота, яка супроводила владику до центру самого Раранче. Тут же красувалася величава тріумфальна арка з подякою владиці за відвідини та стояло багато святково вбраного народу. Старшина села на чолі з начальником Красовським вітала владику хлібом і сіллю, а євреї привітали Торою. Поруч вітаючих - отці Андрій Федик (священик Раранче з 16 січня 1900 р. до 20 жовтня 1901 р. [27]), І. Лабій, і о. М. Гелюх із Заболотова. Молодь села під керівництвом учителів вишикувавшись перед школою співали кантату «Без Бога ані до порога». Від арки до церкви А. Шептицький один кілометр йшов пішки. Перед церквою о. Федик вручив йому ключі від святині. Владика відправив у церкві молебень потім вийшов на поріг та виголосив одногодинну промову, яка назавжли запала в серця людей. Наприкінці візиту Андрей Шептицький провів катихизацію школярів і роздавав їм святі образки та медалики. Звідти вирушив до парафіяльного будинку, щоб переглянути церковну документацію. Не обминув своєю увагою і школу, де радісно вітали його учні та вчителі на чолі із директорам Іваном Ярошинським. Пообідавши у домі дідича Стефановича, владика не відпочивши як слід, вирушив пополудні о 17-ій годині з візитацією до Погорілівки[28].

На початку століття громадою с. Раранча опікувалися: з 20 жовтня 1901 р. до 30 листопада 1902 р. – о. Іван Палагіцький[29]; з 1 грудня 1902 р. до 8 березня 1904 р. – о. Іван Луцький[30]; з 8 березня 1904 р. до 9 лютого 1905 р. – о. Ігнатій Волчук[31]; з 9 листопада 1905 р. до жовтня 1915 р. – о. Теодор Рак- Раченко[32]. Візитації владики Андрея позитивно вплинули на розвиток парафії. Духовно піднесені селяни Топорівців разом із отець Теодором збудували муровану каплицю Святого Іллі (1910), приналежну до матірної церкви у Раранче. Нажаль, радянські органи влади закрили її під час анексії Буковини у 40-их роках ХХ ст. Значна частина греко-католиків, побоюючись переслідувань, виїхала до Румунії[33].

На передодні Першої світової війни до парафії входили: с. Раранче з кількістю 780 вірних, матірна церква обслуговувала парафіян з сіл: Топорівці – 60 осіб; Буда – 16; Магала – 4; Котул-Остриця – 11. Разом – 871 греко-католиків[34].

З 1 листопада 1915 р. до 11 листопада 1918 р. про громаду парафії Вознесіння Господнього дбав о. Юліан Гранківський, який доїжджав з Садгори[35].

У період румунської окупації парафія було однією з не багатьох, де кількість парафіян зростала, наприклад за даними шематизму 1932 р. у Раранче разом із Топорівцями нараховувалося 1. 220 осіб, а через чотири роки – 1. 420[36]. Душпастирські обов’язки виконував з 1931 р. до 1940 р. – о. Андрій Дутка[37].

За століття у греко-католицькій церкві Раранче жертовно відпрацювали десятки священиків, які доклали максимум зусиль для возвеличення парафії. На жаль радянська влада з 1946 р. ГКЦ у Раранчу, як і інші церкви краю заборонила. Відродилася святиня аж 1992 р. У церкві почав служити о. Петро Грещук, на жаль 2005 р. він передчасно помер. У знак поваги до священика вірні поховали його біля церкви. Справу УГКЦ від 2005 р. активно продовжує о. Петро Кравчук. У 2014 р. під час підготовки до 120-річного ювілею церкви у святилищі віднайшовся образ Тайної вечері пензля чернівецького художника Андрія Ковальського, що дуже символічно. Парафія з кожним роком активізується, зростає духовно і патріотично. З 2007 р. прихожани будують нову величну і простору церкву. У пам'ять письменниці Ольги Ярошинської у церкві установили та освятили таблицю на її честь.

 

Проф.  Нестор Мизак

кандидат історичних наук  Андрій Яремчук

 

 [1] ДАЧО. – Ф. 3. 17. Оп. 1. – Спр. 5153. Протокол донесения штаба краевой жандармерии о переписке с черновицким уездным управлением о расследовании конфликта между православным и униатским приходом общины Раранче в результате агитации о перемене их виросповедании. – 2 апреля 1888. – 8 л.

[2] Костецький К. Хроніка парохії гр. -кат. В Чернівцях від її основання аж до часу біжучого 26/2 1912 // Келестин Костецький. – Буковинський журнал. – ч. 3-4. – 1996.

[3] Костецький К. Вказана праця. – С. 114.

[4] Апологія Румунізації // Буковина. – 1885. – 15 серп. – С. 1-3.

[5] Чи Христос був уніятом? // Буковина. – 1898. – 20 трав. – С. 3.

[6] Поділ греко-православної єпархії буковиньскої // Буковина. – 1885. – 1верес. – С. 2.

[7] Апологія Румунізації // Буковина. – 1885. – 1 верес. – С. 1-3; Новий замах //Буковина – 1886 – 1 квіт. – С. 1.

[8] Уніатського священика // Буковина. – 1888 – 16 берез. – С. 7.

[9] Костецький К. Вказана праця – С. 114.

[10] Там само.

[11] Політика, а унія на Буковині // Буковина. – 1888. – 1серп. – С. 1-2.

[12] Шематизмъ всего клира греко-католицької єпархіи Станиславовскои на рокъ Божій 1890. – Станиславовъ, 1890. – С. 15.

[13] Міністерство віросповідання та освіти Австро-Угорської імперії видало розпорядження від 19 червня 1889 р. Ч. 5662 про заснування парафії у с. Раранче з прилученням с. Топорівці. Див. Шематизмъ всего клира греко-католицької єпархіи Станиславовскои на рокъ Божій 1890. – Станиславовъ, 1890. – С. 15.

[14] ДАІФО. – Ф. 504 Станиславівська консисторія. – Оп. 1, спр. 330б. Метрика священиків всього кліру Станиславівської єпархії. – ІІ том. – Арк. 141.

Дивитись. – Біографічні. нариси. – 97.

[15] ДАІФО. – Ф. 504 Станиславівська консисторія. – Оп. 1. – Спр. 330а. Метрика священиків всього кліру Станиславівської єпархії. – І том. – Арк. 116.

Див. – Біогр. нар. – 43.

[16] ДАІФО. – Ф. 504 Станиславівська консисторія. – Оп. 1. – Спр. 195а. Метрика священиків всього кліру Станиславівської єпархії. – ІV том. – Арк. 150.

Див. – Біогр. нар. – 188.

[17] ДАІФО. – Ф. 504 Станиславівська консисторія. – Оп. 1. – Спр. 195а. Метрика священиків всього кліру Станиславівської єпархії. – ІV том. – Арк. 188.

Див. – Біогр. нар. – 201.

[18] ДАІФО. – Ф. 504 Станиславівська консисторія. – Оп. 1. – спр. 330а. Метрика священиків всього кліру Станиславівської єпархії. – І том. – Арк. 79.

Див. – Біогр. нар. – 29.

[19] У листі редактора часопису «Буковина» він висвітлює діяльність читальні під керівництвом о. Омеляна: «Прошу, панове читателі, послухайте дальше про нашу змарнілу та змучену від ворогів «Читальню», бо по правді вона мучена, по першім від ворогів чужих, котрі душать Русинів, а по другім від нас сліпих. Але ж наша руска приповідка каже: «Засвітить сонце і в наше віконце» – так ся стало і в нашій «Читальни». Аж тепер ми знаєм, як ся «Читальня» провадить, а за то насамперед складаємо із щирого серця перед цілим світом сердечну подяку нашому священикові о. Омелянові Боярському за то, що справили нашу «Читальню» на добру дорогу. До сего року ми бувало зійдемося там, перечитаємо щось доброго, поговоримо і розходимся, а тепер відколи о. Боярський у нас, то цілком переінакшилося, ось як прошу послухати: «В неділю чи свято рано до церкви, поподудню до церкви на вечірню, по вечірні ідемо впрост до читальні, а в «Читальні» лежить книжка протоколярна і хто що читає або запису, або оповідає чи може співає, бо все кожного разу записує, а то аби кожний, хто прийде до читальні, міг видіти, що ми робимо. Отець Боярський навчили нас і много пісень руских, тих самих, котрі черновнецкі Русини співають в «Руській Бесіді» на вечерках. Так то ми за Божою поміччю дістали доброго провідника. Ще хочу тут згадати, що у нас за проводом о. Боярського відбулися вже дві «вечерки», перший «вечерок» відбувся в понеділок світлого воскресіння, а другий в понеділок святой Тройци по зелених святах: отже … в понеділок св. Тройци пополудню о 4 годині зійшлося до читальні поверх 70 членів і там дещо доброго читали, а під вечір о 8 год. висказали в красній формі бувальщину Русинів ще з давен – давна аж до теперішіх часів, до пановання Франца Йосифа I і вповіли нам також про конституцію, як ми Русини з конституцією обходилися, що межи нами мало хто розуміє конституційне право, що ми Русини маємо однаково з другими народами, що маємо завдячувути нашому монарсі, по чім за проводом о. Боярського заспівав хор монарсі «Многая літа». Дальше йшов спів дітей «Піснь хлібороба»». Всі учасники дійства співали пісні на слова Т. Шевченка і декламували вірші до пізньої ночі, а на завершення заспівали «Ще не вмерла Україна» та «Многая літ» о . О. Боярському. «Як би то всі «Читальні» мали такого народолюбця як наш о. Боярський, то всі «Читальні» стояли би дуже добре, як наша Раранецька, за що най буде нашому о. Боярськрому честь і слава». Див. З Раранча // Буковина. – 1891. – 1 серп. – С. 6-7.

[20] ДАІФО. – Ф. 504 Станиславівська консисторія. – Оп. 1. –Спр. 330б. Метрика священиків всього кліру Станиславівської єпархії. – ІІ том. – Арк. 53.

Див. – Біогр. нар. – 79.

[21] ДАІФО. ф. 504 Станиславівська консисторія. – Оп. 1, спр. 330б. Метрика священиків всього кліру Станиславівської єпархії. – ІІ том. – Арк. 162.

Див. – Біогр. нар. – 102.

[22] ДАІФО. – фФ 504 Станиславівська консисторія. – Оп. 1. –Спр. 330д. Метрика священиків всього кліру Станиславівської єпархії. – V том. – Арк. 111.

Див. – Біогр. нар. – 227.

[23] Шематизмъ всего клира греко-католической єпархіи Станиславовской на рокъ Божій 1895. – Станиславовъ, 1895. – С. 166.

[24] ДАІФО. – Ф. 504 Станиславівська консисторія. – Оп. 1. –спр. 330а. Метрика священиків всього кліру Станиславівської єпархії. – І том. – Арк. 163.

Див. – Біогр. нар. – 53.

[25] Шематизмъ всего клира греко-католицькои єпархіи Станиславовской на рокъ Божій 1900. – Станиславовъ, 1900. – С. 171.

[26] Подяка // Буковина. – 1896. – 19 жовт. – С. 3.

У тому, що жителі села зробили великий поступ у національно-патріотичному вихованні, велика заслуга директора школи Раранча, Івана Ярошинського, його дочки – учительки Євгенії Ярошинської та вчителів-патріотів Панчака і Руснака. Спільними зусиллями вони протистояли знімченому пан-отцеві Тимінському, який передплачував німецькомовні газети та нав’язував їх селянам, зрумунізованому о. Цопі, що пропагував румунські видання. Опонували з місцевим даскалом (дяком) Павловичем, який був прихильником москвофільства та друкувався у «Буковинських відомостях». Дописувач часопису «Буковини» згаданий вище Ілля Дудка відзначав: «…що просвітяни хотять, переіменувати читальню на «Руську Бесіду» а їх о. Гелюх старається про статут для товариства. До цих добрих справ їх заохочують Пани Ярошинські, які пожертвували на читальню кошти. Див. З Раранча пишуть нам // Буковина. – 1896. – 31жовт. – С. 2.

[27] ДАІФО. –Ф . 504 Станиславівська консисторія. – Оп. 1– Спр. 330д. Метрика священиків всього кліру Станиславівської єпархії. – V том. – Арк. 110.

Див. – Біогр. нар. – 225.

[28] Преосвящений Єпископ Шентицький в Раранчу // Буковина. – 1890. – 20 трав. – С. 1-2

[29] ДАІФО. – Ф. 504 Станиславівська консисторія. – Оп. 1. – Спр. 195а. Метрика священиків всього кліру Станиславівської єпархії. – ІV том. – Арк. 90.

Див. – Біогр. нар. – 172.

[30] ДАІФО. –Ф. 504 Станиславівська консисторія. – Оп. 1. – Спр. 330в. Метрика священиків всього кліру Станиславівської єпархії. – ІІІ том. – Арк. 112.

Див. – Біогр. нар. – 147.

[31] ДАІФО. – Ф. 504 Станиславівська консисторія. – Оп. 1.– Спр. 330а. Метрика священиків всього кліру Станиславівської єпархії. – І том. – арк. 127.

Див. – Біогр. нар. – 44.

[32] ДАІФО. – Ф. 504 Станиславівська консисторія. – Оп. 1. Спр. 195а. Метрика священиків всього кліру Станиславівської єпархії. – ІV том. – Арк. 130.

Див. – Біогр. нар. – 180.

[33] ДАЧО. – Фонд. – Р 623. Опис 2. Уповноважений Ради у справах релігійних культів при Раді міністрів СРСР по Чернівецькій області; Спр. 57. Учет и пепреписка о недействующих молитвенных зданиях. Список бывших молитвенных зданий, пустующих и используемых на др. цели в связи с распадом общин, 29. 01. 1952 – 27. 11. 1952 гг. – арк. 2.

[34] Шематизм всего клира греко-католицької єпархії Станиславівскої на рік Божий 1914. – Станиславів, 1914. – С. 277.

[35] ДАІФО. – ф. 504 Станиславівська консисторія. – Оп. 1. – пр. 330б. Метрика священиків всього кліру Станиславівської єпархії. – ІІ том. –Арк. 19.

Див. – Біогр. нар. – 65.

[36] Șematismul veneratului crler al eparhiei Greco catolice Române a Мaramureșului pe anu 1932. – Baia-Mare, Tipohrafia «Dacia», 1932. – S. 96. Șematismul veneratului crler al eparhiei Greco catolice Române a Мaramureșului pe anu 1936. – Baia-Mare, Tipohrafia «Dacia», 1936. – S. 131.

[37] Воробкевич Б.Вказана праця. – С. 21.

Див. – Біогр. нар. – 247.

Назва села

Рідківці (Раранча).

Назва Парафії

Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа.

Повна адреса парафії

с.Рідківці вул. О.Ярошинської 17.

Дані про пароха

отець Петро Кравчук.

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Про пароха

30 січня 1999 року приймає дияконські свячення з рук преосвященного єпископа Павла Василика, а 12 квітня 1999 року отримує священиче рукоположення. З 18 квітня був призначений адміністратором громади Верховних Апостолів Петра і Павла в м.Кіцмань. Після передчасної смерті пароха отця Петра Грещука у 2005 році призначається адміністратором парафії Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа.

Дані про селище

Чисельність населення села 4376 тис. осіб (2018).

Територія Рідківців становить 996 га=9,96 км². 

Поштовий індекс: 60312

Телефонний код: +380 3733

Кількість осіб на парафії

До парафії належать 120 родин.

Парафіяльні спільноти

Катехитична школа

Спільнота "Матері в молитві" 

Парафіяльна власність

Деревяний храм (1894р.)

Парафіяльний будинок (2000р.) по вул. О.Кобилянської 2

Розпочато будівництво нового Храму по вул. О.Ярошинської 4а (29 серпня 2009р.)

Сайт парафії