Ще минулого року, влітку 2016 року, після недільного богослужіння, отець Валерій Сиротюк оголосив парафіянам добру звістку: « Маємо готуватися до проголошення Чернівецької єпархії. Хто, як не ми – парафіяни першого храму УГКЦ на Буковині. Ми маємо 200 літній досвід будівництва Церкви, тому готуймося, бо ми того варті!».  Пренатальний період народження нової єпархії розпочався...

Перший триместр Божого промислу полягав у відновлюваних, ремонтно-будівельних роботах на парафії храму. Хтось із братства жартуючи зауважив - що робити, у нас немає коштів ? У відповідь прозвучало не менш обнадійливе: «У  нас ніколи коштів нема, але, як тільки починаємо щось робити, то Господь нам все допомагає і коштами в тому числі».

До підготовки свята утворився неофіційний організаційний комітет: священики, парафіяни,будівельники, студенти і навіть діти. Хтось фарбував і обрізував дерева, хтось працював з медіа, хтось з рекламним матеріалом, інші шили священикам ризи, спецодяг і збирали волонтерів, працювали з меценатами, владою, правоохоронцями, єпархіями, готелями, харчоблоками, митцями…військом.

Щемливі хвилі останнього триместру народження єпархії, як пригадує голова оргкомітету, отець Валерій, була дитяча екологічна акція на парафії собору. Діти недільної школи шили і розмальовували полотняні торбинки для всіх єпископів, які мали прибути на свято до Чернівців. Торбинки для подарунків – на заміну пластикових пакетів.

Але найбільшого щему і навіть сліз викликала материнська акція плетіння вінків у останню п’ятницю перед суботнім днем. Хтось згадував шиття свого шлюбного вінця, хтось із дівчат уявляв свій вінок з барвінку і китиць калини. Шили вінки, співали, молилися, плакали і раділи…

Перебираючи ретроспективні ілюстрації  до 18 листопада 2017 року, розумієш, що все в Божих Руках і одночасно – ми і є Господні руки.

Антоній Ромко.